Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.5

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.5
РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор, масло,
Переклад - Веле Штилвелд
«Словами, чи що?» - напружився Олівер Роберт Мерф і засопів. Дихання сперло рефлекторна затримка дихання, пресловуте аперіодичне апноєЗдавившись, він розрізнив, як споконвічна архітектура всесвіту здригнулася у морозному повітрі,і зайнялася в тисячоліттях дзвінко-лунним перекатом:
-У-У – у-У ...
«Відлуння!»- радісному комізмі зрозумів Олівер Роберт Мерф.Ехо розливалося по безкрайньому простору Сидонії,з досить близькою лінією горизонту, що призвело пожвавлення в Олівері Роберті Мерфу,направивши його зусилля на векторний самоаналіз.Схоже, він починав усвідомлювати причину свого дискомфорту з безпомилковістю калькулятора Citizen, чого емпірично випливало:
«Якщо впасти навзнак на всі три точки проникнення в Неї,то виявишися розпластаним на одній і тільки одній площині – це ж Евклідова геометрія!І ось я – двомірний Олівер Роберт Мерф – тільки собі тиняло на такій собі площині: десь між віссю«Так»та віссю«Ні»…А де ж моя третя вісь?Де мій третій ступінь свободи?– Олівер Роберт Мерф відчув себе билинним витязем з геометричним ухилом:«По осі «Так» підеш – до паразитів свідомості потрапиш… Невротичні коливання, псі-афекти…У результаті – статус закінченого наочного посібника для практикуючих психотерапіюПо осі«Ні» підеш – у велелюбні обійми своєї істоти так і втрафиш…Бо знову в чужі обійми потрапиш.А собі що матимеш у сухому остатку?Не можна так! Хрін собі пак!» –Олівер Роберт Мерф засумнівався в оригінальності ідіоми,і достатньо насумнівавшись, у розпачі сплюнув в прейденшє, після чого продовжив:«З двох рівнозначних зол вибирають?..Хіба що віртуальний камзол.Ось тому я й переміщуюся в просторім маренні на ім'я Олівер Роберт Мерф…»–сліпуче-зменшене марсіанське сонце бризнуло в шибки його сонцезахисних окулярів,розторощив на цурки його подальше самоколупання.
«То Схід палав зорею ново…»перепросивши уявну аудиторію заспівав своє Олівер Роберт Мерф,посміхаючись першому привітному , як здавалося, марсіанському ранку.Сидонія спалахнула, натякнувши на швидкий жаркий марсіанський полудень і щось гостро підбадьорилося в Олівері Роберті Мерфі,щось до тремтіння знайоме…Він не дихав, але різкий порив підняв концепцію, засвердливши в мозку:
«В умовах яскраво вираженої кисневої недостатності справжє земне дихання не уявляється можливим!" - і Олівер Роберт Мерф залишився нерухомим з пачкою сигарет у глибинах шат, до тужливості нікчемним створенням. Пот виступив з Олівера Роберта Мерфа: він болісно хотів закурити при температурі плюс 350 за Цельсієм і цей невиразний нездійсненний бриф тріпав потік його свідомості.
Домінанту «26»
Аполлоній Апполікармієвич Чертихайло чортихався на чому стояв світ. Причому до таких чортипхайлів білого світла, що і справді подібного світ Божий не бачив. І чортихався він, треба сказати, не абияк, а з повним знанням такої пікантної справи. Винятково чортихався. Можна сказати, що довів цю справу Аполлоній Апполікармієвич до рівня мистецтва, що й практикував повсюдно, в маси ніс знано, і, щоб, не дай Боже, не обділити когось... Гречно відсипав кожному. Якби де, при університеті якомусь, і відкрили б Кафедру народного чортихання, то неодмінно Аполлонія Апполікармієвича варто було б поставити на чолі усіх знаних чортипхайлів, а до того чин професорський учинити йому, та праці його з побутового, ділового, художнього, артистичного, технічного та інших чортивикручів та креслень до них регулярненько публікувати. І не було б на цьому самому білому світі ні явища, ні речі якої, ні людини, чи животини, яких не зміг би обкреслити Аполлоній Апполікармієвич настільки вишукано, що, як то кажуть, «ні в брову, в - обидві». І звідки повелося? Ну, був би собі з прадавнього роду чортяжник, тоді справа ясна – династія, вона й заохочується… Ну, а тут – ні дід, ні бабуся… За прізвищем, хіба що ота не козача характерність пристала… Ні-ні, а хтось у роду – ну точне ніс фамільярну відповідність… Здавна так повелося… Втім, хто знає?
Ось і в цей, цілком пересічного щодо чортихання, з погляду Аполлонія Апполікармієвіча, день він звично чортихаючись на всі чотири – мов шашкою наголо – зранку поніс свій дар народу. Обкресливши, для початку трудового будня, безневинну бабусю-білетерку громадського туалету типу «сортир» і заощадивши на цій акції тридцять копійок, цілком задоволений Аполлоній Апполікармієвич, ледь ступивши за поріг, відважив смачних «чортів» волею випадку тій дурепній собачій сучці, що хутко пробігала поруч. Та ж, на повну досаду Аполлонія Апполікармієвича, пройшла своїм собачим курсом, ні моргнувши оком, ні смикнувши вухом. Ображений таким плювком у свою персону, Аполлоній Апполікармієвич все ж таки вирішив, що гнатися за собакою, з метою віддати належне – справа незрозуміла і, чортячи так, що аж душа заспівала, нераціональність, з геометричного погляду, пішохідного тротуару, що лунає прямо проти сонця і традиційно спізнювала електричку, засліплюваючи водія, поволі рушив до перону приміських електропоїздів.

Видео Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.5 канала Bisregistrator R