Сергій Жадан - Я дуже люблю жінку (вик. Світлана Охрименко)

Я дуже люблю жінку,

про яку нікому нічого не можу сказати.

Люблю її голос,

люблю, коли вона заговорює першою,

після мовчання, після згустку тиші.
Тиша тоді стає непереконливою, як школяр,

що запізнився на перший урок.

Тоді відразу стає зрозумілим,

що пауза сама ніколи не пояснить найважливішого,

що все відбувається саме там, де ти перестаєш

соромитись слова любов,

де ти усвідомлюєш його річкову пронизливість.

Перестаєш оминати своє,

перестаєш оминати важливе.
А важливим є те, як вона добирає мову.

Ніби шовки на сукню, в якій має намір

бути щасливою.

Наче насіння, з якого мають вирости рослини,

які вона потім забуватиме поливати.
Натомість, неможливість заговорити

нагадує пташину звичку, нагадує поведінку

птахів, які все насправді знають,

знають так добре, як ніхто інший,

а ось не вважають за потрібне ділитися своїм

знанням, перелітають із місця на місце,

мовби перестрибують із теми на тему.
І, виявляється, куди важливішим є слухати.

Слухати голос. Слухати тишу.

Слухати перешепти, що родяться поночі,

з теплих водойм сну, з улоговин прокидання.
А працює це так: бувають часи,

коли словники доповнюються лексикою мовчання,

коли важливими є не лише розділові знаки,

але й паузи в диханні,

коли звучання витворюється з цієї химерної

суміші сказаного і відчутого,

замовчаного і відчитаного.
Тоді з любові народжуються міста.

Тоді твориться текст, як місто,

обростає школами і турботою,

обростає трамваями.
І люди приходять до цього міста,

проймаються ним,

боронять його,

повторюють місто, як вірш –

завчений у школі,

пропущений через серце.

Видео Сергій Жадан - Я дуже люблю жінку (вик. Світлана Охрименко) канала театральна спільнота DSP