Андрій Жук. Нова партія.

Андрій Жук про ідеологію та задачі новоствореної Української Селянської партії.
Вперше оприлюднено в часопису Вільна Україна. Число 4. Санкт-Петербург, 1906 р. під псевдо А.І.
Андрі́й Жук — український політик, дипломат, публіцист, дослідник українського революційного руху XX ст. Один з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії, член ЦК УСДРП (1905), співробітник друкованих партійних органів «Селянин», «Гасло» й інших. Від 1909 почав підтримувати «ревізіоністичну» течію в УСДРП, ініціював загальнопартійну дискусію про висунення національного питання на чільне місце в програмі й пошуки союзників у таборі націонал-демократії, за що зрештою його виключили з партії 1911 р. разом з прихильникам.
1912 р. заснував Український інформаційний комітет, на основі якого з початком I Світової війни утворений Союз визволення України. У серпні 1914 переїхав до Відня. 1914–1918 — один із засновників і чільних членів Союзу Визволення України, Головної Української Ради (1914—1915), Загальної Української Ради (1915—1916, від Наддніпрянської України), Боєвої управи УСС (1915—1920). Деякий час допомагав редагувати ілюстрований український інформаційний місячник французькою мовою, орган СВУ — «La Revue Ukrainienne».
Перебував на дипломатичній службі в посольстві Української Держави, згодом УНР у Відні та радник МЗС УНР. Співпрацював з Симоном Петлюрою. Не сприйняв позиції Головного Отамана стосовно підписаної у відповідь на листопадовий договір УГА з Денікіним (2 грудня 1919) дипломатичною місією УНР у Варшаві на чолі з А. Лівицьким декларації щодо західних кордонів країни з польським урядом, вважаючи її помилкою. Працював деякий час в екзилі референтом диктатора ЗО УНР Євгена Петрушевича.
Після поразки Перших визвольних змагань спробував співпрацювати з націонал-комуністами, згодом полишив цей задум. У другій половині життя займався журналістикою та дослідженнями історії українського революційного руху.

Видео Андрій Жук. Нова партія. канала Юрій Гарматний