Думки проти течії 4. За зачиненими дверима класу або чому нам не варто боятися перевіряльників.

Ранок. Школа № … обласного центру в Центральній Україні. На порозі школи стоїть начальниця міського управління освіти й перевіряє у вчителів конспекти уроків. Звісно, перевірка здійснюється виключно за одним критерієм оцінювання: мало написано – багато написано.

У підсумку пані начальниця встановили, що у багатьох вчителів «мало написано» і висловили своє «фе» директорці школи. Ніякі «торби» та нашвидкуруч зібрані «конверти» не допомогли, пані начальниця сказали, що завтра знову приїдуть перевіряти.

Уроків у цей день у цій школі не було. Діти отримали завдання на «самостійне опрацювання», а вчителі увесь день писали конспекти на наступний день за принципом «щоб було багато написано». Наступного дня пані начальниця не приїхали, тому знову довелось писати поширені конспекти ще на один день, потім ще і ще і ще…

Звісно, вчителі обурювались у своєму колі, але ви легко здогадаєтесь якою була відповідь на моє запитання: невже не знайшлося жодного вчителя, який би ту дурепу послав у всім відомому напрямку?!

Не знайшлось!

Вельможній дамі не довелось навіть казати свою коронну фразу: «Згідно з чинним законодавства…».

Мовчки, на очах у дітей, батьків та своїх колег, тремтячими руками витягували конспекти та щось казали на своє виправдання. Найспритніші пробували тихцем прорватись до школи із чорного входу.

Освіта нового тисячоліття кажете, нова українська школа…

Такі сцени є одним із симптомів того, що ми ще жодного дня не жили в нормальній країні, яка б чітко окреслювала місію школи: забезпечити середовище для «зростання у свободі» наступного покоління українців.

Ми є типовим посттоталітарним суспільством в якому школа все ще знаходиться в тенетах тотальної несвободи.

Зайве доводити, що система, в якій вигідно бути слухняним, затурканими, а не вільним та розкріпаченими — неминуче загине. Адже вона спрямована на збереження того, що є, а не розвиток нового. А країні потрібен розвиток. Кожній дитині потрібен розвиток.

Те, що за 25 років незалежності ми так і не спромоглись сфокусувати увагу громадськості на проблемах розвитку освіти пояснюється не тільки відсутністю справжніх реформаторів освіти, а й патологічною байдужістю суспільства до своєї долі та патологічною слухняністю вчительства.

Навіть у радянські часи мій викладач педагогіки професор А.Я.Розенберг казав нам, студентам історичного факультету Кіровоградського педінституту: лізти в конспект уроку учителя – це свинство!

Я не на жарт перейнявся цією думкою, тому ніхто ніколи не бачив і не побачить моїх конспектів(планів чи дидактичних проєктів)уроків. А слова Арона Яковича, які я неодноразово повторював тим, хто намагався залізти в мої приватні записи, були своєрідною «кулею в лоб».

Чесно кажучи, якби хтось і побачив мої робочі записи, він би все одно нічого в них не второпав, адже вони робились у стилі: «Здесь играем, здесь не играем, здесь рыбу заворачивали». Хто забув що це за стиль, подивіться гумористичну сценку Володимира Винокура і Левана Оганезова https://www.youtube.com/watch?v=yD8DVaopsf4

Маю право на будь-який зручний для мене стиль! Мої приватні записи — це моя педагогічна кухня, моя, в чомусь навіть інтимна, справа. Тож лізти туди «брудними руками», зась! Якщо побачите завал на уроці, матимете право запитати як я до нього готувався. Утім, такого в мене ніколи не було…

Видео Думки проти течії 4. За зачиненими дверима класу або чому нам не варто боятися перевіряльників. канала Віктор Громовий