Павло Вольвач Долі судилося

Павло Вольвач "Долі судилося бути саме такою" (1997)
Долі судилося бути саме такою.
Саме звідси дивлюсь я на не мною придуманий світ.
Я люблю цю ріку. І люблю горби за рікою.
І маслини в посадках, де фінкою б’ють у живіт.

Я люблю, коли дим струмує над передмістями,
І таке, наче юність проступає тоді із імли.
Друзі – ті, що не мав, ті вже стали міністрами,
По могилах і тюрмах – оті, що були.

І якщо подивитися вбік від головного проспекту,
Там, у мареві, що схоже теж на ріку,
Де нудьга поверхів затікає в приватний сектор,
Хтось іде по шорсткому вулиці язику,

Років двадцять тому іде у вечір і в спомин,
Наче давнє татуювання – зображення розпливлось.
До циганів за анашею? До когось за самогоном?
Він іде, той до болю невпізнаний хтось,

І зникає поволі у димній балці,
Все років загортає дим.
І десь та, від якої тремтіли пальці
Зубом блискає золотим...

Саме у цьому місті чомусь судилося бути,
В цьому часі і сонці, посеред цих людей.
Тут ковтати повітря і повні груди отрути,
Тії, що не знали зроду ні еллін, ні іудей.

Любити ці горизонти абрикосово-акацієві,
Траву в щілинах між плитами, обвітрені поїзди,
Три акорди околиць, і власне долі всієї.
Тільки навіщо все це, якщо це – не назавжди?

Українська поезія ХХ ст. Будинок звукозапису Українського радіо. 28.09.2017.

Видео Павло Вольвач Долі судилося канала helg