Григір Тютюнник. Живий голос письменника. Останнє прижиттєве інтерв'ю.

Григір Михайлович Тютюнник (5 грудня 1931, Шилівка, Зіньківський район, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.
Перша публікація — російськомовна новела «В сумерки» — у журналі «Крестьянка» (1961); наступні твори писав українською мовою. Член Спілки письменників України з 1966 року. Друкували твори Тютюнника в Україні неохоче, нещадно критикували кожен новий твір (деякі так і не були опубліковані за життя письменника).
Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного села, рідкісним знанням мови та психології народу, соковитим гумором. Автор збірок новел «Зав'язь» (1968), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжок для дітей «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973). Перекладач творів Василя Шукшина, Еріха Распе та ін.
У ніч із 5 на 6 березня 1980 року 48-річний письменник вчинив самогубство в Києві.
Дякуємо за перегляд!

Видео Григір Тютюнник. Живий голос письменника. Останнє прижиттєве інтерв'ю. канала Українське Слово