Вінстон Черчилль Winston Churchill

Вінстон Черчилль
Ві́нстон Леонард Спенсер-Че́рчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill; 30 листопада 1874, Бленгеймський палац, Вудсток — 24 січня 1965, Лондон, Велика Британія) — британський політик, державний діяч XX століття. У 1940—1945 і 1951—1955 роках — прем'єр-міністр Великої Британії. Від 1900 до 1964 року (за винятком 1922—1924 років) — депутат парламенту (англ. Member of Parlament, MP) від п'ятьох різних виборчих округів. Більшу частину політичної кар'єри перебував у лавах Консервативної партії (в 1940—1955 роках — її очільник). Дотримувався ідеології економічного лібералізму та імперіалізму. У 1904—1924 роках належав до Ліберальної партії. А ще прославився як військовик, історик, маляр і письменник. Серед його численних нагород — Нобелівська премія з літератури.

Народився в Оксфордширі в заможній аристократичній родині[en] змішаного англо-американського походження. 1895 року пішов служити до британської армії й став учасником військових дій у Британській Індії, англо-суданській війні та Другій бурській війні. Прославився як військовий кореспондент, а також завдяки книгам про ці кампанії. 1900 року обраний депутатом від Консервативної партії. 1904 року перейшов до табору лібералів. В уряді лібералів[en] Герберта Асквіта Черчилль працював президентом Ради з питань торгівлі[en] та міністром внутрішніх справ, впроваджуючи реформу в'язниць та реформу соціального забезпечення працівників[en]. Станом на початок Першої світової війни Черчилль обіймав посаду Першого лорда Адміралтейства. Після того, як кампанія в Галліполі зазнала фіаско, його понизили до посади канцлера герцогства Ланкастерського. У листопаді 1915 року подав у відставку і впродовж півроку служив на Західному фронті, зокрема, командиром 6-го Королівського шотландського батальйону фузилерів[en]. 1917 року повернувся до уряду, очільником якого тоді був Девід Ллойд Джордж, та обіймав послідовно посади міністра у справах озброєнь[en], військового міністра та міністра у справах ВПС[en], міністра у справах колоній[en]. На останній із цих посад керував укладенням англо-ірландського договору та зовнішньою політикою Великої Британії на Близькому Сході[en]. На два роки опинився поза парламентом, а потім повернувся канцлером скарбниці в другому уряді[en] консерваторів Стенлі Болдвіна. 1925 року повернув фунт стерлінгів до золотого стандарту за довоєнним паритетом. Загалом вважають, що це спричинило дефляційний тиск і пригнічення британської економіки.

У 1930-х роках, не маючи державної посади, став рупором тих, хто закликав до переозброєння Великої Британії, аби протистояти дедалі відчутнішій загрозі з боку нацистської Німеччини. На початку Другої світової війни його знову призначено Першим лордом Адміралтейства. У травні 1940 року став прем'єр-міністром, змінивши Невілла Чемберлена. Черчилль курував участь Великої Британії у боротьбі союзників проти держав Осі, що завершилась перемогою 1945 року. Після поразки консерваторів на загальних виборах 1945 року став лідером опозиції[en]. На тлі розгортання холодної війни з Радянським Союзом він публічно попереджав про утворення «залізної завіси» проти радянського впливу в Європі та пропагував європейську єдність. 1951 року вдруге став прем'єр-міністром. Опікувався в той час закордонними справами, особливо англо-американськими відносинами і, попри тодішній процес деколонізації, намагався зберегти Британську імперію. Серед досягнень його уряду на внутрішній арені — житлове будівництво і розроблення ядерної зброї. З огляду на погіршення стану здоров'я, 1955 року Черчилль склав із себе повноваження прем'єр-міністра, хоча й залишався депутатом парламенту до виборів 1964 року. Помер 1965 року. На честь нього влаштовано державний похорон[en].

Черчилля вважають однією з найвизначніших постатей XX століття. Досі популярний у Великій Британії та Західному світі, де його розглядають як звитяжного лідера часів війни, що відіграв важливу роль у захисті європейської ліберальної демократії проти поширення фашизму.

Видео Вінстон Черчилль Winston Churchill канала SCHOOL FOR LIFE