Там, де падають дерева

«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом».
Ці слова із невмирущої «Лісової пісні» Лесі Українки – давно стали візитівкою волинського краю. Зелені насадження вкривають понад третину території області – нам дійсно є чим пишатися.
Здавалося б, доглядай та примножуй, аби й прийдешні покоління могли милуватися такою красою. Та де там: з кожним роком волинського лісу стає все менше.
Почасти на таке варварство наважуються місцеві селяни, та кладуть долу дерева вони, зазвичай, серед ночі і не в промислових масштабах. Інша справа – лісівники. Ті не чекають сутінок, за кілька годин можуть спиляти до півсотні насаджень.
Періодично браконьєрів в зелених мундирах ловлять їх же колеги і навіть критикують з телевізійних екранів.
Однак допомагає це мало. Громадські активісти, екологи та й просто небайдужі краяни з нову і знову фіксують свіжі залисини на місці, де ще вчора буяв хвойний чи дубовий ліс. Прикриваючись санітарними рубками, навалою жука-короїда чи вітровалом, люди, котрі мали б охороняти й відтворювати, - нагліють та незаконно збагачуються.
Не спиняє крадіїв і статус ділянок, на яких вони «порядкують». Що заповідне урочище, що Нацпарк, що звичайна лісопосадка – жодної різниці. Народний контроль дослідив, чому так трапляється, хто в долі, і що варто зробити, аби масове винищення лісів припинилося.

Видео Там, де падають дерева канала Народний Контроль Луцьк-Медіа