Демократія не діє?

Чому не працюють принципи демократичної влади в Мукачеві та чи взагалі вона є у нашій громаді? Здавалося б, загальні засади демократії цілком зрозумілі. Народ, як єдине легітимне джерело влади в державі, обирає депутатів, яким довіряють, і у яких впевнені цілком і повністю. Депутатам дають повноваження – представляти та відстоювати інтереси своїх виборців, і робити усе можливе для того, щоб покращити життя громади. Саме у обраних депутатах народ хоче бачити найкращі якості, такі як стійкість у своїй позиції, справедливість, чесність та порядність. Та, на жаль, окремі депутати всім цим критеріям відповідають виключно до того часу, поки їх не оберуть на виборах. Після того, всі обіцянки, та власні принципи поступово зникають. Резонансна справа про золотий тариф, була яскравим цьому підтвердженням. Поіменне голосування чітко показує, хто тоді підтримав народ, а хто підтримав владу. Читаючи прізвища, доходимо до Олександра Лізанця. Довгий час депутат діяв усупереч інтересам влади, натомість нібито відстоював позицію людей. Але у питанні води, як виявилося, утримався – не зміг визначитись на чиєму боці. Чи справді депутат не міг визначитись, чи він чітко знав чому саме так голосує – достеменно невідомо. Але відомо одне – Мукачівська міська рада опублікувала розпорядження, згідно якому Лізанця Олександра Олександровича призначили на посаду заступника начальника управління міського господарства Мукачівської міської ради. Так само нову посаду отримав Ткачук Руслан Андрійович. А саме начальника відділу ведення Державного реєстру виборців Мукачівської міської ради. Вже неодноразово жителі громади бачили, як швидко певні кандидати у депутати, чи діючі посадовці могли кілька років висловлювати свої чітку позицію, заробляти бали та авторитет серед людей своїми висловлюваннями і доказами щодо тих чи інших недопрацювань у місті, а потім, як за помахом магічної палички, раптово починали замовчуватись, і чи то раптово змінювали свої погляди, чи опинялися на вигідних та престижних посадах. Повертаючись до тієї самої демократії. Наштовхуємось на роздуми, чому її принципи не працюють у нашій громаді? Чому навіть депутатів вже звично ділять перед суспільством на якусь меншість та більшість у раді? Чому для одних дається умовний «карт-бланш», а інші змушені проводити свою діяльність під тиском? Чому і досі життя у громаді схоже на комп’ютерну гру? У якій ти або граєш за правилами розробника, або просто з неї виходиш. Суспільство втомилося. Суспільство зневірилося. І все через те, що дедалі складніше стає довіряти. Довіряти тим, хто так солодко ллє мед у вуха напередодні виборів. А потім навіть не може прийти на зустріч із своїми виборцями. Або довіряти тим, хто обіцяє новий майданчик, асфальтовані дороги, а потім проводить ці роботи на 50%, а решту забирає у кишеню. Або довіряти тим, хто б’ється у груди як активіст, як людина з народу, а потім просто віддає свій голос за посаду. Депутати сприймають своє обрання як можливість для подальшого кар’єрного розвитку. Вони забувають, що народ не просто дає їм можливість і свою довіру. І, що перед виборцями до кінця свого терміну перебування як депутат вони повинні нести відповідальність і захищати інтереси простих людей. Адже громада – це не приватна власність. Це не палац, у якому проживає одне сімейства. А депутати – не лакеї, які їм прислуговують і працюють для блага власників. На вулиці 21 століття. І зараз депутат – представник народу, його голос і його підтримка. Це звання почесне. І тому прикро, коли його обмінюють чи продають. Віримо, що повномасштабна війна змінила всіх. Тому сподіваємось, що люди зробили висновки, і наступних виборах не зможуть помилитися.

Видео Демократія не діє? канала Телекомпанія М-студіо