Елена Яворова. Гимн отчаяния

ГИМН ОТЧАЯНИЯ
(из книги "Сокровища Мории")
⠀
Тебе страшно? Да, мне тоже. Очень.
И я тоже не знаю, как быть.
Знаю одно: коль всем сердцем захочешь,
Разгонишь мрак и сможешь победить.
⠀
Но теперь... все зря, мы все погибли,
Нас обступило зло со всех сторон.
Надежды нет, и свет уж меркнет,
Ах, пусть бы это был кошмарный сон!
⠀
* * *
Цей вірш, що я його назвала "Гімн відчаю", я написала багато років тому назад для своєї книги "Скарби Морії". Він увійшов у неї в якості епіграфа до однієї з глав - що була наповнена випробуваннями й небезпеками, часом відчаєм і, так -
Страхом.
⠀
⠀
Миті, яких у реальному світі, набагато більше, ніж у вигаданих історіях, коли намагаючись втриматися, пройти по тонесенький щаблині, ти відчуватимеш як твоє серце те й діло буде брати у полон колючий страх, ти будеш дертися крізь страх, ти не позбудешся його, ти знаєш це, кажеш собі: робиш, не бійся, боїшся - не роби… але хіба то діє, звісно не діє, бо ні до чого, бо нісенітниця, звісно будеш робити, бо що тобі ж іще робити... але боятися… певно не перестанеш.
⠀
Ти йдеш по тонесенький жердині. Які там мантри замість страховок? Немає. Йди без страховок. Кажеш собі: «Добре вже не буде» - і віриш у це, і знаєш це – так, добре вже не буде. Кажеш собі: «Завжди може бути ще гірше» - і знаєш це, якщо щось не те і не так – гірше може бути завжди.
Ти йдеш.
⠀
Без оптимізму, світла і сяйва, бач - це можливо. Йти - без віри, без впевненості, просто - далі. Ти можеш помилятися. Ти можеш помилитися. Може ти помилився уже. Певно ти помилився уже.
Ти просто робиш – те, що ти можеш. Можеш зробити вечерю, або вичистити до блиска свій барліг - ти робиш. Можеш намагатися якось покращити ситуацію на роботі – намагаєшся, робиш дії, просто дії. Що ти можеш, ти можеш так небагато. Надто велика доля обставин, надто дрібна ти піщинка. Надто тоненька жердина, надто глибока прірва внизу.
⠀
Але ти маєш йти. Криво, непевно, без сяйва, зі страхами й дурними сновидіннями. Йти крізь страх, йти, навіть коли в серці - страх. Страх і печаль, коли боїшся і хвилюєшся, коли хвилювання висотують сили й не знаєш, що робити далі. Й взагалі. Як віднайти у собі готовність до усього, що б не ставалось у твоєму житті. Певно ніяк. І в якийсь момент це розумієш дуже чітко: що ніяк. Просто приймати всі свої миті – барвисті й темні. Приймати – й молитися, й сподіватися, й докладати зусилля - аби темного кольору було менше. Не відаєш, що там завтра, як завтра. Як завше губитимешся. Як завше не знатимеш відповіді на запитання: нащо... та - намагатимешся не розрюмсатись вкрай. А хтось саме в цю мить смакує життя. Підставляє обличчя сонечку, вдихає п’янкий аромат квітів. Слухає вуличних музикантів, п’є латте. Життя барвиста штука, життя чудова штука. Певно, так воно завше було й буде – на одному кінці землі щастя, на іншому, на жаль, горе...
⠀
Та єдине… єдине, що ти, певно, можеш… і зможеш у будь яку хвилину, лиш згадати про це - то є не полишати себе. Не полишити себе. Тримати й триматися. Маєш триматися себе - перш за все. Тримати себе. Підтримувати, заздалегідь, аби не опинятися у дупах. Шукати варіанти заздалегідь. Навіть якщо всі вогники… ну, ти знаєш далі.
⠀
І вичистити барліг, нарешті.

Видео Елена Яворова. Гимн отчаяния канала Elena