Віра і діла повинні йти пліч-о-пліч / Ранкові Читання - 25/06/2023

«І сказав цареві: Якщо добре перед царем, і якщо добрим є твій раб перед тобою, щоб його відіслати до Юди, до міста гробниць моїх батьків, то я його відбудую» (Неем. 2:5).

Зрештою Неемія не міг більше таїти журбу, яка важким тягарем лежала на його серці. Безсонні ночі, присвячені ревній молитві, дні, сповнені турбот і затьмарені тінню відстроченої надії, залишили слід на його обличчі. Проникливий погляд монарха, який звик ревно оберігати власну безпеку, умів читати вираз обличчя придворних, помічаючи те, що крилося в душі за маскою зовнішньої шанобливості. Зауваживши, що якесь таємне переживання гнітить його слугу, цар запитав: «Чому твоє обличчя негарне, і ти не слідкуєш за собою, чи не є це часом злоба серця?»

Запитання спочатку злякало Неемію. Чи не розсердиться цар, дізнавшись, що хоч зовнішньо його придворний зайнятий службовими справами, проте думками він перебуває десь далеко від царського палацу – зі своїм стражденним народом? Невже він буде позбавлений життя, невже омріяний ним план відновлення Єрусалима буде зірваний? «Я дуже перелякався», – говорить він. Тремтливими вустами і зі сльозами на очах він відкрив цареві причину своєї скорботи: місто, у якому були поховані його батьки, лежало в запустінні, і його ворота були спалені вогнем. Зворушлива розповідь Неемії викликала в монарха співчуття, не збуджуючи при цьому жодних язичницьких упереджень; цар поставив чашникові ще одне запитання, яке надало Неемії довгоочікувану можливість для прохання: «Про що це ти просиш?»

Проте Божий чоловік не відповідав доти, доки не попросив допомоги в Того, Хто вищий за Артаксеркса. Далі він говорить: «Тоді я помолився до Небесного Бога». Тихе благання, піднесене до Бога, нічим не відрізнялося від інших молитов, з якими він звертався до Нього вже багато тижнів: аби Бог сприяв його планам. І ось, підбадьорений тим, що в нього є всезнаючий і всемогутній Друг, Котрий діє в його інтересах, Неемія спокійно попросив царя звільнити його на деякий час від виконання придворних обов’язків та уповноважити на відновлення спустошеного Єрусалима, щоб знову зробити його сильним укріпленим містом. Це прохання мало важливі наслідки як для юдейського міста, так і всієї нації. Неемія далі повідомляє: «І цар мені дав, бо Божа рука – добра».

Благаючи Бога про допомогу, Неемія не сидів склавши руки, оскільки не вважав, що на цьому його обов’язки закінчуються. Проявивши особливу розсудливість і передбачливість, він узявся за необхідні організаційні приготування, щоб ця справа могла успішно здійснитися (Рукопис 58, 1903 р.).

Видео Віра і діла повинні йти пліч-о-пліч / Ранкові Читання - 25/06/2023 канала Церква АСД м.Умань