Летичів - найдавніше Подільське місто срібного вовка. UKRAINE by DRONE

Лети́чів — селище міського типу в Україні, центр Летичівської селищної територіальної громади і Летичівського району Хмельницької області.
Селище розташоване при впадінні річки Вовк у Південний Буг, за 33 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани—Жмеринка-Подільська і 51 км від обласного центру Хмельницький.
Спочатку місто носило назву Лещин і було розташоване на лівому березі річки, там де знаходився дерев'яний костьол. Після знищення міста татарами воно було відбудоване на правому березі річки i почало носили назву — Летичів.
Герб місту був наданий або підтверджений Стефаном Баторієм (1533–1586). В блакитному полі був зображений срібний вовк. В 1796 був підтверджений старий герб Летичева.
За історичними даними Летичів – одне з найдавніших поселень Поділля. У ХІІ-ХІІІ ст. територія сучасного Летичева входила до складу Болохівської землі. Є всі підстави вважати, що містечко Летичів не змінювало назви з часів давньоруської держави.
Збереглася романтична легенда про князя Летичика, який відмовився від свого титулу та багатства заради коханої дівчини та заснував поселення на березі мальовничої річки під назвою Летичів.Датою заснування Летичева прийнято вважати 1210 рік. Перші писемні згадки про Летичів датують 1265 роком, коли землі краю були розорені монголо-татарами. Захопивши у 1362 році край, литовські феодали будують у Летичеві фортецю, яка з 1411 року згадується в різних документах. З 1429 року Летичів віднесено до категорії міст.
Після загарбання Західного Поділля шляхетською Польщею (1434 р.) Летичів стає повітовим центром Подільського воєводства. У 1466 році королівський уряд надає Летичеву магдебурзьке право.
Розташування поселення було не дуже вдалим з військової точки зору порівняно з Кам’янцем або сусіднім Меджибожем. У XV-XVI ст. кримські татари і турки спалювали дерев’яний замок Летичева багато разів. Тому у 1579 році Ян Потоцький почав перебудову замку у кам’яну фортецю.
Річка Вовк залила рів навколо замку, зробивши його однією з найкращих фортець тодішнього Поділля.
Після воз’єднання земель Поділля з лівобережною Україною в складі Російської держави з травня 1795 року Летичів стає повітовим містом Подільського намісництва, а з грудня 1796 року – Подільської губернії.
За реформою 1922-1925 років відбувся перехід 4-ступеневої (губернія-повіт-волость-село) до 3-ступеневої (округ-район-село) системи управління. Летичів стає районним центром.
У 1923 році у сучасних межах Летичівського району було створено Летичівський і Меджибізький райони.
Протягом перших п’ятирічок значно зросло виробництво промислової продукції. Її випуск у 1940 році збільшився у 40,9 раз порівняно з 1913 роком.
Після впертих боїв 17 липня 1941 року радянські війська залишили Летичів.
23 березня 1944 року війська 18-ї армії 1-го Українського фронту визволили смт Летичів. У березні 1944 року відновили діяльність райком КП(б) України та виконком районної Ради депутатів трудящих. За мужність і героїзм у боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни понад 400 летичівців відзначено державними нагородами.
У 1959 році до Летичівського району було приєднано Деражнянський, Старосинявський та Меджибізький райони.
У 1967 році Деражнянський і Старосинявський райони знову стали окремими районами.
До наших днів збереглися замкові стіни по периметру з трьох сторін та кругла вежа, що нагадує корону.
За замковими стінами ховаються монастир і костел Успіння Діви Марії, відомий на все Поділля своєю чудотворною іконою (тепер ікона Летичівськой Богородиці зберігається в польському місті Любліні), а в костелі знаходиться копія чудотворної ікони, освячена Папою Бенедиктом XVI.
Також за замковими мурами розташована Михайлівська церква (XVII ст.). Храм був перебудований у 1836 році, тоді й втратив риси оборонної архітектури.
Серед церковного посуду в церкві знаходилась срібна позолочена Дарохранительниця з написом: “Вклад Благоверного Государя Наследника Цесаревича и Великого Князя Александра Александровича в соборний храм г.Летичева на вечное поминовение за упокой души Государя Цесаревича и Великого Князя Николая Александровича, 12 апреля 1865 года”.
В період колективізації та церковних гонінь в 1935 році перед Великим постом соборний Св. Михайлівський храм було закрито. Доля церковного майна невідома. Очевидці згадують, що все було пограбовано і спалено. З тих часів храм довгий час знаходився в спустошеному вигляді, а його приміщенням користувалися різні організації.
Сьогодні Св. Михайлівський храм відбудовано та відреставровано, систематично здійснюються Богослужіння.
Найбільш відомою постаттю в історії Летичева став подільський народний месник Устим Кармалюк. У 30-ті роки ХІХ століття містечко стало центром народного повстання проти дворянства і московської окупації під керівництвом Кармалюка.
Пам’ятник народному герою стоїть у центрі Летичева поруч із вежею замку (1974 рік, архітектор В.Зноба). Могила Устима Кармалюка знаходиться на міському центральному цвинтарі.

Видео Летичів - найдавніше Подільське місто срібного вовка. UKRAINE by DRONE канала KUKIN Company