Міжгір'я та Синевирське озеро 1930 р.

Унікальні кадри старого Міжгір'я (до 1953 року Волове або Волове Поле, угор. Ökörmező, česky a slovensky Volové).
В XV ст. поселення належало роду Урмезеїв (звідси угорська назва Міжгір'я - Ökörmező). Пізніше у власниках ходили Довгаї та Ліпчаї. В 1910 році тут проживало 3649 жителів (серед них було 695 німців і 266 угорців. всі інші - русини-українці). Славилося Волове Поле волами, це ж елементарно. Навіть на печатці поселення у ХІХ ст. було зображення вола. І листівки з цими тваринами теж зустрічаються. Не дивлячись на велику кількість архівних листівок 1920-1930-х років з угорськими написами біля пейзажів Міжгір'я, у складі Угорщини містечко в той час не було - з 1919 р. це була частина Чехословаччини. А листівки - ну так от проявлявся фантомний імперський біль угорців за величчю колишньої імперії. Бо насправді Міжгір'я - це така Україна-Україна. З рідною мовою на базарчику навколо автобусної станції та на вулицях (угорцями себе під час останнього перепису в селищі визнали аж шість чоловік), з фантастично дешевою травневою черешнею, з штурмом нечасних бусів у потрібному керунку, з роздовбаним асфальтом, з загаженими страшненькими рекламами вулицями, з неймовірними, щемливо-ностальгійними автобусними зупинками - дерев'яними, як на виїзді в бік Соймів - або й просто лавичками навколо могутнього стовбура - така зупинка трапилася в центрі.

Ну і бонус для любителей легенд - про гору Кам'янку:
Колись в тому місці оселились сильні розбійники - такі сильні, що могли волів на плечах носити. Грабували вони міста, монастирі і села, а награбоване ховали у склепи під Кам'янкою. Та якось, повернувшись з грабунку, розбійники побачили, що гора обсипалась, поховавши під камінням їхні скарби. Довелося розбійникам шукати нове місце, пішли вони геть. А скарб залишився. І на великодню п'ятницю щороку на його місці палав страшний вогонь. Якось заснув біля того місця вівчар, що заблукав. Серед ночі побачив, як скеля відкрилася - і вийшов звідти дід. Пішов хлопець за дідом і всю дорогу бачив навколо склепи, наповенні золотом та сріблом. Раптом пригледівся - а в діда замість ніг копита. Схопив тоді з найближчого склепу срібний хрест - і почалося. Дід щез, як не було, гора затремтіла, загуділа камінням - а вівчар знову опинився у тому ж місці, де застав його сон. І лише з-під землі чувся регіт: Скарб дістанеться тому, хто поставить монастир на Пустарі.

Видео Міжгір'я та Синевирське озеро 1930 р. канала Все для Вас із Закарпаття!