Садиба Терещенків у Києві

Будинок по бульвару Шевченка, 34 збудовано у 1874 – 75 рр. на замовлення Феліції Адамівни Модзелевської, дружини чиновника юстиції, колезького асесора.

Його стиль називають венеційською готикою – звідти і стрілоподібні арки вікон, і готичні шпилі над другим поверхом.

Шпилі будинку Модзелевської, як і сусіднього 36-го номера, перегукувалися зі шпилями київського вокзалу. Будівля вокзалу, побудована 1868 – 1871 роках, нагадувала середньовічний замок і задавала тренд у будівництві всього привокзального району.

Після забудови наріжної садиби Модзелевські поширили свої володіння, купивши 1876 року у професора університету св. Володимира Никанора Адамовича Хржонщевського сусідню садибу з одноповерховим кам'яним будинком по Бібіковському бул., 32 (знесено 1984 p.). По смерті чоловіка (1879 р.) Ф. А. Модзелевська залишається жити в одноповерховому будинку, а наріжну садибу продає.

Новим власником став Іван Терещенко, син цукропромисловців і землевласників.

Статистичний відділ міської управи подав свідчення про садибу за 1884 p.: «Під забудовою 210 кв. саж., під двором 80,15 кв. саж. Вода, газ проведені. Будинок критий залізом, кам'яний двоповерховий з мезоніном. Квартира одна, кількість кімнат 23. Прибутку не приносить, живе господар, прислуга. Флігель... кам'яний, двоповерховий, частина нижнього поверху (більше половини) зайнята під каретний сарай і стайню».

За доби Гетьманату 1918 року в особняку містилося Міністерство шляхів сполучення, очолюване інженером Б. А. Бутенком, що мешкав там само.

Після 1918 р. націоналізований особняк використовувався як житловий, а з 1984-го як адміністративний будинок.

За інформацією, зібраною Дмитром Малаковим та Ольгою Друг, садиба на Бібіковському бульварі, 34 належала родині Терещенків до 1918 року: у січні у «Відомостях про домовласників» зазначалося, що 8 житлових кімнат використовуються «для складу речей», а 18 кімнат реквізовані для «управління генерального секретаріату шляхів сполучення Української республіки». Вся колекція та домашні речі Терещенків були знесені до двох кімнат, на горище та у ванну. Самі Терещенки на той момент були за кордоном.

Мистецтвознавець Федір Ернст улітку 1918 року писав: «Хто не відвідав Терещенківський будинок у дні панування у Києві радянської влади, той, звичайно, не може собі скласти й приблизного поняття про вчинений тут погром. Особливо тяжке враження справляли залишки чудових полотен першокласних художників, розірвані на шматки або бездумно посічені ударами шабель. Ряд картин було просто вирізано з рам за допомогою ножа або шаблі – як вирізана була шкіра із сидінь стільців і крісел. Украденими виявились 40 картин різних майстрів російської школи, 188 етюдів і ескізів Верещагіна, одна гравюра Крамського, 3 бронзові статуї і 44 художні альбоми. Серед картин особливо звертають на себе увагу Врубеля «Одаліска», дві картини Рєпіна («Монахиня», «Петрушка»), три – Маковського, і далі імена Бодаревського («Водостояння»), Кузнецова, Мурашка («Спокуса Атонія»), Ріццоні, Шадріна, Сведомського, Волкова, Світославського (8 полотен), Верещагіна («Кремль», «Індійський палац») та інші. Серед художніх альбомів цікаві теки з гравюрами, дорогоцінні видання Ровінського (серед них «Рисунки Рембрандта»), гравюри і офорти Шишкіна, видання «Древности Российского государства» та інші. Те, що вдалося врятувати від погрому, зберігається тепер частково в академії Мистецтв на Підвальній, частково у міському музеї».

Видео Садиба Терещенків у Києві канала check in ukraine