ОСЬ ВОНО - "ЯДРО ЯДРА" РУСІ! Лекція історика Олександра Палія

Якщо Вам подобаються мої відео або книги, Ви можете це підтримати: https://www.patreon.com/oleksandr_palii?fan_landing=true

Моя книга "Історія України" англійською мовою - https://www.amazon.com/HISTORY-UKRAINE-SHORT-COURSE-ebook/dp/B091M5BRTT/

Мовою першоджерел:

„Жінки савроматів ведуть такий спосіб життя: разом із чоловіками й без них їздять верхи на полювання й на війну й одягаються так само, як і їхні чоловіки. Савромати говорять скіфською мовою, але з давнього часу перекрученою, тому що амазонки недостатньо засвоїли собі скіфську мову. Щодо шлюбу дотримуються в них наступних правил: жодна дівчина не виходить заміж, перш ніж не вб'є ворога, деякі жінки у них доживають до старості й умирають дівками, тому що не в змозі виконати такої вимоги”.

Геродот, „Історія” (431-425 рр. до н.е.).

„Їхні (сарматів) жінки їздять верхи, стріляють з луків та кидають дротики, верхи стинаються із супротивниками, поки вони дівчата; заміж вони не йдуть аж доколи не вб‘ють трьох ворогів... Заміжні перестають їздити верхи, поки не з‘явиться потреба усім поспіль рушити в похід”.

Гіпократ, „Про повітря, води та місцевості”, початок IV ст. до н.е.

„Якщо навіть їх (сарматів) не боятися, то можна зненавидіти, побачивши груди, прикриті шкурами і довгим волоссям. Та й ті, хто, як вважають, походять з грецького міста, також носять замість вітчизняного костюма перські шаровари”.

Овідій, „Сумні пісні”, І ст. н.е.

„Роксолани, народ сарматського племені, яких надихнуло те, що минулої зими вони порубали дві римських когорти, вдерлися в Мезію числом дев'ятьох тисяч вершників, але внаслідок своєї неприборканості й попереднього успіху мали на увазі більше грабунок, ніж боротьбу. Таким-то чином третій легіон, у з'єднанні з допоміжними військами, напали на них зненацька у той час, коли вони розсипалися по країні, не прийнявши запобіжних заходів. У римлян було все пристосоване до бою, сармати ж були розсіяні внаслідок спраги здобичі або обтяжені вагою вантажів, і в той час як їхні коні через слизькість доріг не могли мати своєї швидкості, були побиті немов зв'язані. Справді, дивно, що вся хоробрість сарматів полягає як би поза ними самими. Немає нічого більше полохливого, якщо потрібно боротися пішим, але як тільки вони з'являться ескадронами, майже ніяке військове шикування не в змозі вчинити їм опору. Але тоді, у мокрий день і на льоду, що танув, ні довгі піки, ні довгі мечі, якими вони б’ються обома руками, не могли їм служити через падіння коней і вагу лускатих панцирів. Ці прикриття носять у них проводирі й усі шляхетні. Воно складається із залізних блях або дуже твердої шкіри, і не пропускає удари, однак незручне, коли потрібно піднятися (після падіння). Разом із тим, вони потопали в глибокому й пухкому снігу. Римський солдат, не стиснутий панцирами, нападаючи з коротким метальним списом або довгими піками, коли було потрібно, легким мечем заколював беззбройного сармата (тому що в них немає звичаю захищатися щитом), поки, нарешті, деякі вцілілі від бою не зникли в болотах. Там їх доконали суворість зими й страждання від ран. Коли про цю перемогу стало відомо в Римі, Антоній, правитель Мезії, був нагороджений тріумфальною статуєю”.

Тацит, І ст. н.е.

„Усе, що за віком і статтю непридатна для війни, тримається біля возів і займається мирними справами, а молодь, з раннього дитинства зріднившись із верховою ездою, уважає ганебним ходити пішки, всі вони внаслідок різноманітних вправ є добрими вояками. Майже всі алани високі на зріст і гарні, з помірно-білявими волоссями; вони страшні стримано-грізним поглядом своїх очей, дуже рухливі внаслідок легкості озброєння й у всьому схожі на гунів, тільки з більш м'яким і більш культурним способом життя. Як мирний спосіб життя приємний людям спокійним і тихим, так їм приємні небезпеки й війни. У них уважається щасливим той, хто випускає дух у бої, а старих або померлих від випадкових хвороб вони переслідують жорстокими глузуваннями, як виродків і боягузів. У цих племен більше вправності для розбою, ніж для відкритої війни, вони озброєні довгими піками, носять панцирі з нарізаних і вигладжених шматочків рогу, нашитих на зразок пір'я на лляний одяг... Немає у них ані храмів, ані святилищ, не можна побачити покритого соломою намету, але вони встромляють в землю по варварському звичаю оголений меч і благоговійно поклоняються йому, як Марсу, покровителю країн, по яких вони кочують. Їхній спосіб передбачати майбутнє дивний: пов'язавши в пучки прямі івові лозини, вони розбирають їх у визначений час з якимись таємничими заклинаннями й отримують вельми визначені вказівки про те, що передбачається. Про рабство вони не мали поняття: всі вони благородного походження, а ватажками вони й тепер обирають тих, хто протягом довгого часу відзначився в битвах”.

Аміан Марцелін. Римська історія, IV ст. н.е.

Видео ОСЬ ВОНО - "ЯДРО ЯДРА" РУСІ! Лекція історика Олександра Палія канала Олександр ПАЛІЙ