"Народ нав'язує ініціативи Порошенку, а йому, як бізнесмену, це не подобається"

"Український народ йде попереду президента і нав'язує йому ініціативи". Таку думку в інтерв'ю журналу "Країна" висловив боєць батальйону "Золоті Ворота" 43-річний Валерій з позивним "Шульц".

"У 2014-му, коли ми йшли воювати, добровольці були різні - люди, які мали великі заводи і кинули все. Люди, які залишили в селах дружин та 4-5 дітей та пішли воювати. Без грошей та УБД. В усіх горіли очі і тоді в тому бардаку проглядалась якась реформа в армії. На сьогоднішній день це відчуття кудись зникло, тому що на авансцену повилазили з фаршу хробаки, яких, Порошенко, на жаль, не хоче бачити", - розповідає Валерій.

Боєць вважає, що якби не війна, Україна була би "калічним й другосортним придатком російської армії".

"Юдашкін шив би пальто для солдатів далекосхідного округу, а вони тупо дохли б від менінгіту. І було би приблизно так "Слухайте, а в Україні ж тепліше, давайте віддамо їм". І ми ходили б в цих пальтах тут". Вони розробили б якийсь автомат, який не стріляє і відправляли б його нам. А ця війна перевернула все. Я хочу ходити в американських берцах і носити англійський DPM (камуфляж - Gazeta.ua), але нашого виробництва. Тому що він зручний та практичний. Мені не потрібна російська фігня. Та російська тушонка, спресована ногами. Ця війна реінкарнація. Ми стали іншими", - зазначає Шульц.

На думку Валерія, державна програма з допризивного виховання має бути зміненою, а не радянською.

"Приїжджаю додому, мені розповідають, що на конкурсі "Сокіл-Джура" на якому дітей навчають бойовій підготовці. Я коли побачив як діти марширують на площі і стоїть якийсь придурок воєнрук - мені хочеться блювати. Це нагадує Північну Корею і моє дитинство, коли на 23 лютого нас заставляли марширувати і співати військові пісні. Нахріна воно мені було потрібно? Я спеціально ходив з лівої ноги, плутав увесь клас і мене виганяли звідти. Краще займіться з дітьми підготовкою з парамедицини, умови виживання, спілкування, комунікація. Нас знову тягнуть в радянське минуле. Я хочу, щоб мій син ідеально знав медицину і міг в разі чого надати першу допомогу на вулиці. Я не хочу, щоб ми знову фарбували бордюри до приїзду губернатора Одеської області. Нехай він приїжджає і побачить кривий бордюр. А нам кажуть "Іван Іванович - важлива людина". Та пофіг. Нехай президент зверне зі своєї дороги і охорона його буде в паніці, але він побачить, що за цією дорогою немає асфальту. Я їду триста кілометрів з Рені до Одеси в такому пеклі й ж@пі, що боюсь відправляти туди свою дитину на змагання. Сиджу і молюся, хоч і не знаю молитви - повернеться дитина звідти чи ні. А Пєтя на вертольоті летить і йому два кілометри дороги роблять. Він що, дурна людина? Хіба він не жив в радянський період коли цією фігнею страждали?"

"Мені іноді шкода Петра Олексійовича. Я бачив його на Майдані. Як він звідти тікав, коли профспілки повинні були спалахнути. Хоча туди йшли дівчата, діти, бабусі. Він міг залишитись на сцені, не обов'язково було носити покришки. Хоча якби він приніс хоч одну покришку, його б вважали народним президентом. Він утік під приводом якоїсь зустрічі, а діти та дівчата залишились. Усі ризикували, бо їх могли завалити. А він прийшов на авансцену, заліз на броньовик, думав, що буде все як у Ющенка. "Я зараз п'ять років буду говорити: хлопці, ми разом". Всі: "Так, так, так". Хрін там. Суспільство дозріло, воно йде попереду президента та нав'язує йому ініціативи, а не навпаки. Він же бізнесмен. А бізнесмен таким бути не може. Йому це не подобається, тому що з'явився такий контингент, який каже: "Петю, ми чекати не будемо. Роби це і оце". І йому важко".

Відео: Ельдар Сарахман, Ксенія Пантелєєва/Gazeta.ua

Видео "Народ нав'язує ініціативи Порошенку, а йому, як бізнесмену, це не подобається" канала Gazeta UA