Марія Приймаченко. Я буду там, де живуть мої птахи та звірі.

Виконавиця пісні : https://www.youtube.com/watch?v=OdxzS...
Аліна Івах - Летить галка через балку

Під Старий Новий рік, на Василя, 30 грудня 1908 р. (12 січня 1909 р.) у поліському селі Болотня Київської губернії народилася Марія Оксентіївна Приймаченко (Примаченко).
Тут, у мальовничому Іванківському районі, майбутня майстриня й прожила майже все життя.
Одна з улюблених тем Марії Приймаченко, до якої вона часто зверталася – це космічна тема.
Вона любила зоряне небо і населяла його своїми крилатими істотами – горбокониками, русалками, птахами.
Навіть на Місяці вона садила городи, плекаючи свої чарівні мрії – «На місяці, на вершечку, там посіяв Роман гречку, а сонечко осміхається гостям, собі сподівається.
Буду гріти і пекти, гостям до мене не дійти».

Одну із своїх робіт художниця підписала: «Будуть рости квіточки, будуть збирать діточки, будуть до могили нести, а моя могила в небо полетіла».

Мрія Марії Приймаченко здійснилася за допомогою професора астрономії К. Чурюмова, на прохання Всеукраїнського благодійного фонду Марії Приймаченко. Зірка №14624, яка розташована між Марсом та Юпітером, отримала ім’я «Марія Приймаченко». Світлоносною Жар-птицею злетіла вона у зоряне небо на своєму крилатому горбоконику і залишилась там назавжди.

Минуло не одне десятиріччя, а Марію тема родоводу не відпускала. Свідомо одну зі своїх картин мисткиня підписала сумним віршиком:
- Квіте черемшина й лист опадає / А хто у приймах не бував / той гора не знає / Іде Приймак і у дудочку свище / Ховай доньку хліб і сало / бо йде Примачище.

За мною не плачте, – наказувала вона рідним та близьким, – на тому світі я не пропаду.
У мене і там буде робота, в обіймах птахів, казкових звірів, неймовірної краси квітів, треба тільки взяти з собою красиві фарби та папір.
Вас я ніколи не забуду, і всім людям навіки заповідаю любов.
Така Любов ще прийде на землю. Живіть із миром...
...Коли ми приїхали до неї на похорон, то звернули увагу, що дуже багато ластівок пообсідало дроти. Хата і двір, дерева на подвір’ї та сусідські садки – все довкола вкрили ластівки.

ІЗ РОЗПОВІДІ художниці ....Намаялися ми в Києві, поки школу ту знайшли… Брат вже й повертати вирішив, та я вперлася – вези. Приїхали до Лаври, а там на другий поверх треба піднятись. Сил вже нема. Стою і плачу, та чую пісня луна “Летить галка через балку”, да так гарно співають, – от на той спів я і пішла...

Одного разу хтось із здивованих знайомий запитав майстриню:
- Чому ви не малюєте людей?
- Як не малюю? – перепитала, обурюючись, художниця, – вони і є люди.
- Де ж там люди, там самі звірі?
- Люди там завжди є: наприклад, я.
- Чому ви не малюєте справжніх квітів?
- А навіщо? Ви ж і так їх бачите.
- А з натури не пробували?
- Я малюю з натури, але вони щоразу цвітуть інакше.

За великим рахунком, нам ніхто й ніщо не належить: хист і доля, чоловік і дружина, навіть діти і майно.
Проте однієї рисою Господь кожного з нас наділив від щедрого серця: якщо ми любимо, ми здатні ділитися з людьми. І це – найцінніше, що можемо ми для себе та для інших зробити.
Скільки не шкодуй за хистом і долею, за чоловіком і дружиною, навіть за дітьми і майном, – однаково,
якщо ти в житті – справжній Ной,
на борт ти приймеш кожної тварі по парі, а ковчегом своїм неодмінно відпливеш за власним розкладом.

Видео Марія Приймаченко. Я буду там, де живуть мої птахи та звірі. канала Soli Deo gloria