Буквенное обозначение звуков

Буквені позначення звуків — умовні позначення буквами звуків у музичній практиці. Цей метод використовувався ще в Давній Греції, проте з часом грецькі літери були замінені латинськими. Остаточно позначення звуків латинськими літерами закріпилося в Європі у X ст., до того ж вживали перші сім букв алфавіту (A-B-C-D-E-F-G) за числом ступенів поширених на той час ладів.

Пізніше до цих літер була додана ще одна, 8-ма літера — H, що позначає ноту сі.
Буквені позначення звуків мають таку відповідність зі складовими:

До — C (це)
Ре — D (де)
Мі — E (е)
Фа — F (еф)
Соль — G (ґе)
Ля — A (а)
Сі — H (га)
Сі-бемоль — B (бе)
Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is, напр. Фа-дієз — Fis (фіс), а пониження — додаванням складу es, Ре-бемоль — Des (дес), крім Мі-бемоль — Es (ес), Ля-бемоль — As (ас), Сі-бемоль — B (бе).

Подвійне підвищення — додаванням складу isis, подвійне пониження — складу eses, крім Мі-дубль-бемоль — Eses (есес), Ля-дубль-бемоль — Asеs (асес), Сі-дубль-бемоль — Bes (бес).

Часто буквені позначення звуків використовується для позначення тональності, при цьому буква означає тоніку, а лад позначають словами dur (мажор) і moll (мінор) — наприклад, До мажор — С-dur (це дур), Сі мінор — H-moll (га моль).

Залежно від положення у звукоряді ступені позначають додаванням нижніх або верхніх індексів таким чином:

Видео Буквенное обозначение звуков канала Анна Наумова