Ч. 1: Катакомбна Церква. Православне підпілля на Київщині. Док. фільм

У першій частині документального фільму «Катакомбна Церква. Православне підпілля на Київщині» оповідається про страдницький шлях православного духовенства – святих новомучеників і сповідників, які відмовилось йти на компроміси і співпрацю з богоборницько-комуністичним режимом і поклали початок діяльності Катакомбної Церкви в СРСР в 1920-і – 1940-і роки. Вчинивши церковний переворот, радянські органи ГПУ-НКВД в 1927 р. на чолі РПЦ поставили завербованого агента митрополита Сергія (Строгародського), який спробував поставити ієрархію і церкву в СРСР на служіння інтересам радянського тоталітарного режиму.

Одним з центрів опозиційного церковного руху «непоминаючих», які відмовлялись визнавати нове московське церковне керівництво митр. Сергія (Страгородського), в 1930-і роки були Київ та Київщина.

Як розповідає один з ініціаторів створення фільму, історик Сергій Шумило, «значна частина Свв. Новомучеників прийняли мучеництво саме через те, що відмовлялись поминати московського митрополита (згодом патріарха) Сергія Страгородського, який в 1927 р. пішов на унію з радянською владою. Патр. Тихон в 1918 р. більшовиків піддав анафемі, а Сергій Страгородський в 1927 навпаки оголосив "радості і горєсті совєтской власті - радостями і горєстями Церкви". Через це значна частина "тихонівського" єпископату і духовенства припинили його поминати і розірвали з ним будь-яке церковне єднання. Відбулося розділення в середині РПЦ, в результаті якого постали три церкви: легалізоване радянською владою сергієвське церковне управління Московського патріархату та опозиційні до нього РПЦЗ і Катакомбна Церква (або «Істинно-Православна Церква», скор. «ІПЦ»). Церковний курс московського митрополита Сергія Страгородського на обслуговування інтересів радянського безбожного режиму отримав з вуст Новомучеників назву "сергіянство" або "новообновленство". Цей сергієвський курс був доволі категорично засуджений багатьма з Новомучеників. За це вони були піддані незаконним заборонам з боку сергієвського московського синоду, а радянською владою репресовані. Багато з тих, кого зараз ми вшановуємо як святих, насправді були піддані "заборонам" в священнослужінні по обвинуваченню як "розкольники".
Така історична правда, яка полягає у тому, що значна частина св. Новомучеників йшли на мучеництво, категорично відмовляючись поминати московського патріарха Сергія Страгородського, вважаючи, що через літургійне поминання відступника і сам стаєш співучасником його відступлення... Для НКВС факт непоминання Сергія був доказом нелояльних і антирадянських настроїв, а тому непоминаючих піддавали жорстоким репресіям. І, тим не менше, розуміючи, що через непоминання московського патріарха їм загрожують заборони в священнослужінні, концтабори чи розстріли, вони свідомо йшли це. Така ось еклезіологія Новомучеників ХХ століття. Через це спадщина і пошанування Новомучеників так і не набули в МП поширення і возстребуваності. Бо це "незручна" і "невигідна" спадщина. Це "незручні" святі. Незручні для сергіанських церковних функціонерів, які брали участь у репресіях проти Новомучеників в радянські часи, а тепер старанно обслуговують інтереси реанімованого КГБістського правлячого режиму РФ. П. Кіріл Гундяєв лише продовжує лінію свого попередника Сергія Страгородського. Сергіянство не зникло, але за нових умов увібрало у себе дещо інших рис», - наголошує історик Сергій Шумило.

Фільм знято на ТРК «Київ» в 2014 році з ініціативи історика Сергія Шумило і за сприяння Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні.

У другій, наступній частині фільму, оповідатиметься про страдницький шлях Катакомбної Церкви в СРСР в 1940-і – 1980-і роки. Див. другу частину фільму на нашому каналі за посиланням:
https://youtu.be/GE0LRaKy5ro

Видео Ч. 1: Катакомбна Церква. Православне підпілля на Київщині. Док. фільм канала Спадщина: Афон – Русь – Україна