ГУНИ: ХТО ВОНИ УКРАЇНЦЯМ? Лекція історика Олександра Палія

Амміан Марцеллін, римський історик, 5-6 ст.:

«Плем'я гунів, про яких давні письменники обізнані дуже мало, живе за Меотійским болотом (тобто Азовським морем) в сторону Льодовитого океану і перевершує в своїй дикості всяку міру. Оскільки при самому народженні на світ немовляти йому глибоко ріжуть щоки гострою зброєю, щоб тим затримати своєчасну появу волосся на зарубцьованому нарізі, вони доживають свій вік до старості без бороди, потворні, схожі на скопців. Вони великі зростом, але коротконогі. Члени тіла у них м'язисті і міцні, шиї товсті, жахливий і страшний вигляд, так що їх можна прийняти за двоногих звірів або уподібнити тим грубо обтесаним на зразок людини стовпам, які ставляться на кінцях мостів. При настільки дикому стані в них людського образу вони такі загартовані, що не потребують ні вогню, ні в пристосованої до смаку людини їжі; вони харчуються корінням диких трав і напівсирим м'ясом всякого худоби, яке вони кладуть на спини коней під свої стегна і дають йому трохи попріти.
Ніколи вони не ховаються в які б то не було будівлі; але, навпаки, уникають їх, як гробниць, відсторонених від звичайного побуту людей. У них не можна зустріти навіть покритого очеретом куреня. Вони кочують по горах і лісах, з колиски привчаються переносити холод, голод і спрагу. І на чужині входять вони під стріху тільки в разі крайньої необхідності, тому що не вважають себе в безпеці під дахом... Тіло вони прикривають лляним одягом або ж зшитим із шкірок лісових мишей. Немає у них відмінності між домашнім вбранням і вихідним одягом: але раз одягнена на шию туніка брудного кольору знімається або замінюється на інший не раніше, ніж вона розповзеться в лахміття від довготривалого гниття. Голову покривають вони кривими шапками, свої оброслі волоссям ноги-козячими шкурами; взуття вони не виробляють на жодній колодці, і це ускладнює їх вільний крок... Тому вони не годяться для пішого бою; зате вони немов приросли до своїх коней, витривалих, але потворних на вигляд, і часто сидячи на них на жіночий манер, виконують свої звичайні заняття. День і ніч проводять вони на коні, займаються купівлею і продажем, їдять і п'ють і, схилившись на круту шию коня, засинають і сплять так міцно, що навіть бачать сни. Коли доводиться їм радитися про серйозні справи, то і нараду вони ведуть, сидячи на конях.
Не знають вони над собою суворої царської влади, але, задовольняючись випадковим керівництвом когось зі своїх старійшин, розтрощують все, що не попадеться на шляху. Інший раз, чимось зачеплені, вони вступають в битву; у бій вони кидаються, вишикувавшись клином, і видають при цьому грізний завиваючий крик. Легкі й рухомі, вони раптом навмисне розсіюються і, не шикуючи бойової лінії, нападають то там, то тут, здійснюючи страшні вбивства... Вони заслуговують на те, щоб визнати їх відмінними воїнами, тому що звіддаля ведуть бій стрілами, забезпеченими майстерно спрацьованими вістрями з кістки, а зблизившись в рукопашну з ворогом, б'ються з самовідданою відвагою мечами і, ухиляючись самі від удару, накидають на ворога аркан, щоб позбавити його можливості всидіти на коні або піти пішки. Ніхто у них не оре і ніколи не торкнувся сохи. Без певного місця проживання, без дому, без закону або сталого способу життя кочують вони, немов вічні втікачі, з возами, в яких проводять життя; там дружини роблять їм їхні жалюгідний одяг, зближуються з чоловіками, народжують, годують дітей 'до змужніння. Ніхто у них не може відповісти на питання, де він народився: зачатий він в одному місці, народжений - далеко звідти, виріс - ще далі. Коли немає війни, вони зрадливі, непостійні, легко піддаються всякому подуву нової дії, в усьому покладаються на дику лють. Схоже до позбавлених розуму тварин, вони перебувають в невіданні, що чесно, що нечесно, не надійні в слові і темні, не пов'язані повагою до жодної релігії чи забобону, горять дикою пристрастю до золота, до того мінливі і швидкі на гнів, що іноді в той же самий день відступаються від своїх союзників без усякого підбурювання і також без чийого б то не було посередництва знову миряться".

Готський історик Йордан, VI ст.:

«Аттила ... за зовнішнім виглядом низькорослий, з широкими грудьми, з великою головою і маленькими очима, з рідкою бородою, зворушений сивиною, з приплюснутим носом, з огидним кольором [шкіри], він являв всі ознаки свого походження».

Отже, що ми маємо з інформації про гунів?
У гунів слабкий ріст борід. Коротконогість і міцність статури. Коні — маленькі, азійські. Стріли кістяні. Застосування аркану. Уміння штурмувати фортеці, на відміну від решти кочовиків. Несталість в угодах. Нерелігійність. Приготування м’яса випріванням під сідлом. Ім’я Денгизиріх у сина царя. Усе це не схоже на слов’ян, на скіфів, сарматів, не надто схоже на тюрків, але типово для монголів.
Моя книга англійською в кіндл-форматі - https://www.amazon.com/HISTORY-UKRAINE-SHORT-COURSE-ebook/dp/B091M5BRTT/
Якщо вам подобаються мої відео або книги, ви можете це підтримати: https://www.patreon.com/oleksandr_palii?fan_landing=true

Видео ГУНИ: ХТО ВОНИ УКРАЇНЦЯМ? Лекція історика Олександра Палія канала Олександр ПАЛІЙ