Марина Пономаренко - Вона мала бар на старому Подолі...

Марина Пономаренко – сучасна українська поетеса, сценаристка, авторка збірок «Парасолька», «Книжка любові і люті», лауреатка літературних конкурсів. Її поезія – щира, глибока, пронизана любов’ю та правдою.

У відео - уривок творчої зустрічі 22.03.2025р. у Дніпрі в книгарні "Старого лева". Відео - Вікторія Славінська.

Вона мала бар на старому Подолі
Бар їй дістався від дяді Толі,
Який розкрутився у дев'яностих
Вона його згадувала у тостах
Й на честь його називала лонги й шоти
Щоночі до бару приходив один дивак і питав:
«Ну шо ти?»
Він серйозно питав, йому важливо було знати
Й вона говорила, перекрикуючи п'яний натовп,
Вона говорила про квантові частки і курс валюти,
Про цей ненормально теплий лютий,
Про нову сукню і невідворотність долі
Він усміхався і випивав два коктейлі «Толік»
Вона наливала щедро, по самі вінця,
Вона б танцювала для нього на барній стійці
Вона чекала, що він скаже щось типу:
«Пішли до мене додому»
Він же лишав на чай і казав: «Ти така чудова»
Вона виходила в двір і підкурювала сигарету
І думала: «Які ж вони дивні, ці, бляха, поети»
А потім в новинах сказали, що ходить вірус
Просили усіх молитись, поститись і вірить,
А ще поставить за здравіє свічки
Й вона подумала: «Ось воно, середньовіччя,
Ось вона, взаправдашня чиста готика»
В новинах казали, що забороняються дотики,
Танці, обійми, а також гра на роялі
Почали говорить про падіння моралі,
Що треба закрити бари, бібліотеки й театри
Що навіть закрити борделі, можливо, варто
Що краще носити маски, які прикривають очі,
Інакше ми всі помремо, ніхто ж цього не хоче
Тоді він прийшов у бар і попросив два коктейлі «Толік»
Вона сказала:
«Бачиш, як пусто, сідай за будь-який столик».
Він сів і дивився на неї замріяними очима
По телику говорили про симптоми близької кончини
І тоді він сказав ті три слова, усього-то сімнадцять літер:
«Давай разом хворіти»
А потім був карантин, місто було порожнім і тихим
Її руки були гарячі, їй було важко дихать
І він говорив: «Ми після себе нічого не лишим
Хіба що коктейлі "Толік" і кілька паршивих віршів»
Й вони лежали так близько, шкіра до шкіри
Й вона говорила:
«Усі так вірять у вірус, а в щастя ніхто не вірить
А щастя – це те, що не змивається часом»
Й вони думали вдвох, що вмерти разом –
Це майже так само круто, як жити разом
Й вони таки вмерли, вважай, що одночасно
Єдині у місті, хто вмер не від вірусу, а від щастя

Підтримати канал:
🌐 PayPal: v.d.slavinska@gmail.com
🔗Посилання на МОНОбанку: https://send.monobank.ua/jar/7CqBnDqgFe
🏦 Конверт Приват: https://www.privat24.ua/send/g1kb8
#Українськапоезія #ukraine

Видео Марина Пономаренко - Вона мала бар на старому Подолі... канала Вікторія Славінська