Два кольори війни - Марія Лелека / вірш

Головне в цьому божевіллі війни не втратити себе і своє внутрішнє відчуття прекрасного. Пам'ятати, що краса ще існує попри все. І саме вона врятує світ, коли його вже ніщо не рятує...

Світ став чорно-білим. Два кольори війни
Вкрали усі відтінки. Усі напівтони.
Світ розділився на добре й погане.
На шану і на догану.
На оди і мати.
І я не маю таких кольорів, щоб його перефарбувати.

Можу тільки спостерігати
тихо і крадькома
Як сходить сонце, руде, мов стигла хурма,
а не криваво-червоне.
Та й власне кров
не кольору болю я бачу, а кольору бурих крон
дерев в осінньому лісі
Цей ліс я в собі несу,
І кожнім листу у нім присягаюсь знову:
«Ніхто і ніщо не відніме в мене красу!
відчуття прекрасного, навіть у пеклі,
і малювання словом

Коли у людей від болю не вистачає слів.
Коли все що є це гнів і іще раз гнів.
Я знов розфарбовую сяйвом рудих ліхтарів,
ці темні ночі, що не відрізняються
від безпросвітних днів.

І я щоранку іду по цих днях, так, як ідуть до бою.
Над спаленими будинками світанок фарбує собою
Цей світ чорно-білий, і колір у нім настає.
Цю фарбу люди і звуть любов’ю.

її мало. але вона є.

(с) Марія Лелека

Видео Два кольори війни - Марія Лелека / вірш канала LELEKA