ІСТОРИЧНІ ДОКАЗИ ЖИТТЯ ІСУСА ХРИСТА. Лекція історика Олександра Палія

До Свята Різдва Божої Матері. Лекція історика Олександра Палія:

"... Самі по собі Євангелія і Діяння апостолів, написані в І столітті, вже є доказом - вони педантично передають суперечності епохи, імена, відомі з інших джерел події.
Зрештою, що могло б змусити тисячі послідовників Христа іти на ризик і на смерть, у часи релігійно скептичні, насичені різноманітиними культами?
Розповідаючи, як імператор Нерон вирішив звинуватити християн в пожежі, що знищила Рим в 64 році, Тацит описав, як Нерон звинуватив у підпалі Риму християн, аби відвернути підозри від себе, а також за намовою його дружини Поппеї, на яку впливали юдеї, що якраз конфліктували з християнами, чимало з яких теж були юдеями:
“Але ні засобами людськими, ані щедротами принцепса, ані зверненням за сприянням до божества неможливо було припинити чутку, що ганьбила його, що пожежу влаштовано за його наказом. І ось Нерон, щоб побороти чутки, підшукав винуватих і стратив витонченими стратам тих, хто своїми гидотами накликав на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами. Христа, від імені якого походить ця назва, стратив при Тиберії прокуратор Понтій Пілат; пригнічений на деякий час цей шкідливий забобон став знову прориватися назовні, і не тільки в Юдеї, звідки пішла ця згуба, а й в Римі, куди звідусіль стікається всі найбільш мерзенне і ганебне і де воно знаходить прихильників. Отже, спочатку були схоплені ті, хто відкрито визнавав себе приналежними до цієї секти, а потім за їхніми вказівками і безліч інших, викритих не стільки в злочинницькому підпалі, скільки в ненависті до роду людського. Їх умертвіння супроводжувалося знущаннями, бо їх вбирали в шкури диких звірів, щоб вони були розтерзані на смерть собаками, їх розпинали на хрестах, або приречених на смерть у вогні підпалювали з настанням темряви заради нічного освітлення. Для цього видовища Нерон надав свої сади; тоді ж він дав виставу в цирку, під час якої сидів серед натовпу в одязі візника або правил упряжкою, беручи участь в змаганні колісниць. І хоча на християнах лежала вина і вони заслуговували найсуворішої кари, все ж ці жорстокості пробуджували співчуття до них, бо здавалося, що їх винищують не заради суспільної користі, а внаслідок кровожерливості одного Нерона”.
Одні з найбільш примітних згадок про Ісуса за межами Біблії записав єврейський історик першого сторіччя Йосип Флавій - єврейський полководець, який під час руйнування Єрусалиму римлянами під час юдейського повстання 66-70 рр. після Різдва Христового потрапив у полон до римлян. Він був надзвичайно компетентна і талановита людина, хто не читав його «Юдейські старожитності» - раджу.
У них він двічі згадує про Ісуса. Коротка згадка стосується оповідання про вирок Якову, винесений єврейським синедріоном. Цей Яків, пише Йосип Флавій, був братом Ісуса,"так званого Христа". Апостол Павло в Посланні до Галатів (1:19) називав Якова "братом Господнім», бо він був двоюрідним братом Ісуса Христа.
Другий уривок Йосипа Флавія звучить так: “У той час жив Ісус, людина мудра, якщо його взагалі можна назвати людиною. Він… творив дивовижні справи… Це був Христос. Коли Пілат…засудив його на розп'яття, ті, хто з самого початку полюбили його, виявилися йому вірні. На третій день він сам з'явився…їм живий… І… понині ще існують так звані християни, що іменують себе таким чином по його імені”.
Цей уривок настільки християнський за духом, що чимало вчених в Нову Добу стали вважати його християнською вставкою 3-4 століть.
Проте, уже у 20 столітті було опубліковано старовинний арабський переклад Йосипа Флавія, де фраза про християн так само була присутня: «У цей час жив мудрий чоловік, якого звали Ісус (ла-Ісу), спосіб життя якого був бездоганним і був відомий своєю чеснотою. І багато з юдеїв і з інших народів стали його учнями. Пілат засудив його на розп'яття і смерть, але ті, які були його учнями, не відреклися від його вчення. Cтверджували, що він з'явився їм через три дні після свого розп'яття, і що він був живий. Тому і вважають, що він був тим Месією, про чудесні діяннях якого сповістили пророки».
У Вавилонському Талмуді, який укладався на початку нашої ери, міститься кілька прямих згадок про Ісуса:
“У переддень Великодня повісили Ієшу. І за сорок днів проголосили, що його повинні побити камінням за те, що він займався чаклунством і спокусив Ізраїль…” (Тобто чудеса Ісуса були настільки явні, що опоненти не могли їх заперечити, і пояснювали чаклунством. Звинувачення в чаклунстві нагадує нам, як фарисеї звинувачували Ісуса в тому, що "він виганяє бісів силою Вельзевула, князя демонів»).
Цікаво, що найперших християн, ще до того, як вони отрималу таку назву, називали «терапевтами».
Один дуже педантичний, дотошний історик Євсевій Кесарійський розповідав, що він у 4 столітті знайшов у столичному архіві цієї Осроени листа цареві Абкару 5 від Ісуса Христа. Оцей цар Абгар захворів, учні Христа його вилікували і тоді він став християнином...
Ми ж будемо вчити історію, не минаючи ні титли, ні же тії коми.
Зі Святом вас!"

Видео ІСТОРИЧНІ ДОКАЗИ ЖИТТЯ ІСУСА ХРИСТА. Лекція історика Олександра Палія канала Олександр ПАЛІЙ