ЯК МАЛЕНЬКА ЛИТВА СТАЛА ВЕЛИКОЮ. Лекція історика Олександра Палія

Якщо Вам подобаються мої відео або книги, Ви можете це підтримати: https://www.patreon.com/oleksandr_palii?fan_landing=true

Моя книга "Історія України" англійською мовою - https://www.amazon.com/HISTORY-UKRAINE-SHORT-COURSE-ebook/dp/B091M5BRTT/

„Феофіл і Ердивид і Вікинт (литовські князі), злякавшись міці свого стрия Миндовга, утікли до Данила Романовича, короля руського, який тоді королював і королем усієї Русі писався, бо був коронований, просячи в нього оборони й допомоги проти стрия свого Миндовга, великого князя литовського. Утікли також до Василя, володимирського князя, брата Данила Романовича, короля Руського, які на той час були на Чорній і Білій Русі найбільшими князями руськими. Тоді король Данило Романович прийняв їх у свою оборону і почав війська збирати з Василем, братом своїм проти Миндовга, сподіваючись за такої нагоди Новгородка й інших князівств руських, які на той час Литва держала, дістати і до Київської монархії повернути, а Литву до данини примусити війною...Те почувши, Миндовг вельми стривожився й виправив посли свої до Данила короля й брата його Василя, просячи про замирення, і заради миру надіслав їм з послами сина свого старшого Войшелка в заручники, який потім охресився в руську віру та став ченцем… Оскільки злі смерті й внутрішні незгоди княжат литовських і жмудських тривожили, та великою небезпекою перед тим славному князівству Литовському загрожували, побачили пани, яким належав порядок і спільні справи, що без єдиного вождя і головного керівника землі не можуть бути в цілості захищені від хрестоносців пруських та ліфляндських, також від Русі загрожені. Для того, загасивши межи собою всі усобиці, з’їхалися, призначивши час, до Тарнова і радилися про обрання собі пана і князя. І так радили Войшелка ченця, сина Миндовга підняти на князівство, котрий на той час мешкав у монастирі в Пінську, і інших багато хотіли, і полочани, і новогрудківці, і городняни, і підляшани і мозиряни згоджувалися одностайними голосами на котрогось із синів Данила, короля руського, або Лева, або Романа запросити на Литовське княжіння… (1275 р.) Курдан султан, цар заволзький, помщаючись за забитого батька свого царя Балаклая, загиблого від литовських і руських князів під Койдановом, зібрав усі орди свої заволзькі, і Ногайську, і Казанську, і Кримську й ішов на руські князівства, вогнем і шаблею плюндруючи. Те бачивши, Тройнята Скирмонтович новогрудківський, підляський і Литви Повіленської князь, послав зараз до двох братів своїх, Любарта корачевського й чернігівського, Писимонта турівського й стародубського, послав також до Святослава, великого князя Київського, і до Симеона Михайловича Друцького, і до Давида Мстиславича Луцького, просячи їх про порятунок... Святослав Київський, Симеон Михайлович Друцький, Давид Мстиславич Луцький і волинський зі всіма військами особисто прибули їм на допомогу, зважаючи на загрозу від татар, злучивши свої сили, підійшли до місця, де сам цар лежав за Мозирем над рікою Окунівкою. Там же, зійшовши, битву почали, яка зранку аж до вечора тривала, наостанок татари утікати почали, а литва й русь тим сміливіше розігнаних і утікаючих татар били, громили, сікли, кололи, в ріках топили, і наголову ті війська нагайські, кримські на рікою Окунівкою вразили. Сам цар Кордан з малою дружиною ледве утік до своєї землі, а литва й русь попон і трофеї всі забрали і з великою славною звитягою до своїх сторін повернулися… Року 1284 Ринголт Алгімунтович, онук Тройнята, по смерті батька свого Алгімунта почав великим князем литовським, жмудським і руським писатися, і позаздрили тому князі руські, Святослав, Київський монарх, який собі владу порядком своїх предків привласнював. Бачивши, як литовські князі, погани, міць cвою в князівтсвах руських розширили й і з данини, яку здавна до Києва платили, вибилися, почав радитися з другими князями, Левом Володимирським, Дмитром Друцьким, аби знову литву під колишнє ярмо підвести. Змовилися всі три й почали одностайно помагати й воювати проти Ринголта Алгімунтовича, хотячи його зі стародавньої вітчизни його вигнати, князівств руських і литовських, які завжди до Київської монархії належали… (1320 р.) (Гедимин), не складаючи із себе зброї, пішов на князів волинських, а найперше проти Володимира князя Володимирського. Але русь сильно боронилася різною стрільбою й зброєю, литву відбиваючи зі стін, а потім сам князь володимирський з людом своїм і татарами на відсіч підійшов, і тут же під замком люто зіткнулися шаблями, списами, татари теж звичайними своїми наїздами литву громлячи, аж потім Гедимин, вишикувавши жмудь піших зі списами, завадив шикуванню татар, так що ті тил показали, а литва гнала, сікла, била колола й брала в полон…
(1362 р.) Князь великий Ольгерд, зібравши сили свої литовські, пішов і побив татар на Синіх водах, трьох братів Хачибея, Кутлубугу і Дмитра...”.

Литовська „Хроніка Биховця”, XV-XVI ст.

Видео ЯК МАЛЕНЬКА ЛИТВА СТАЛА ВЕЛИКОЮ. Лекція історика Олександра Палія канала Олександр ПАЛІЙ