Інсценізація "Спецоперація БОЧКА". Лондон, 15.10.2023

«Бочка» - спланована і організована енкаведистами провокація. Під керівництвом енкаведистів, вишколених у спецшколах під Ленінградом на роль повстанців, до неї залучали місцевих сексотів (зрадників-запроданців). Розігрували сцени звільнення ув’язнених повстанців, майстерно вписувалися до них в довіру і у дружній підступній розмові вивідували потрібні їм дані.

Саме про таку провокацію та злочини енкаведистів ви дізнаєтеся з нашої інсценізації. Організована енкаведистами «БОЧКА» на цей раз частково спрацювала. Наше дійство базується на реальних фактах пережитого моєю родиною. А їх було тисячі.

На основі розповідей Дмитра Терлецького - «Сірка» та станичної Марії Вігілюк - "Сосна"

У травні 1944 року в невеликому Яремівському лісі біля села Лисичники, на Заліщиччині, таборувала сотня УПА «Сіроманці». Незважаючи на те, що тут вона була недовго, її перебування не пройшло повз увагу місцевих сексотів і військової червоноармійської контррозвідки «Смерш», котра раненько, зненацька оточила невеличку групу повстанців на поляні біля джерела, більшість з них ще спали. Вціліли одиниці. Стало зрозумілим, що бою не уникнути. З боку відкритого поля були підготовлені оборонні бойові позиції. Тильний бік сотні прикривала річка Серет, Яка на той час була досить повноводною. Бій почався 15 травня 1944 року на світанку. Повстанці вступили в бій з прифронтовими військовими частинами, що були дислоковані в прилеглих до лісу селах. Перша атака успіху не мала. Наступаюча ворожа лава, яку повстанці підпустили під прицільний вогонь, була майже повністю знищена. Після короткого замішання в бій рушили друга і третя лави. Залишивши на полі велику кількість убитих і поранених, ворог припинив атакувати живою силою і розпочав масовий мінометний обстріл. Така стрільба завдала повстанцям відчутної шкоди. Бій тривав цілий день. З метою покінчити з повстанцями ворог став підтягувати резерви. Щоб уникнути розгрому, коли стемніло, повстанці залишили оборонні позиції. Забравши поранених, переправились через Серет і зникли у невідомому напрямі., Вранці ліс зустрів наступаючих червоноармійців тишею. Підбираючи своїх убитих і поранених, вони ще кілька днів марно шукали навкруги «Сіроманців», які, крім убитих, у лісі нічого більше не залишили.
По зв’язку, станичній села Марія Вігілюк «Сосна» було повідомлено, щоб поховала мертвих повстанців. Зробити це протягом наступних днів було неможливо. Скрізь снували різні армійські підрозділи. Йти в ліс, означало опинитися в руках армійської контррозвідки, що могло привести до непередбачених наслідків. Така можливість настала аж через два тижні, коли радянсько-німецький фронт посунувся вперед, а за ним і більшість розташованих в окрузі прифронтових військових частин.
Не зважаючи на те, що ліс продовжував знаходитися під наглядом енкаведистів, станична Марія відважилася таки зайти до нього. Відшукати вбитих було не важко. Більшість лежало на оборонних позиціях. Про місце їх перебування ще здалеку свідчив неприємний запах трупів, що були на стадії повного розкладу. Щоб зрушити тіла і перенести їх до спільної могили, не було і мови. Самій здійснити поховання також було неможливо. На допомогу покликала ще п’ятьох жінок. Відшукали дев’ятьох повстанців і вирішили поховати кожного на місці загибелі, присипаючи землею, принесеною з поля.
Остерігаючись злого ока та можливості бути схопленими ворогами, жінки за кілька днів на кожному повстанцеві насипали могилу, заквітчали лісовими квітами, поставили примітивні хрести. Помолились за душі загиблих, подякували Богові за його допомогу, заступницво і залишили місце недавнього бою.
- Незабаром мене, - розповідала станична Марія Вігілюк – з
допомогою сільських сексотів, таки арештували. В серпні 1945 року по статті 54-1А, 54-ІІ, як ворога і зрадника радянської батьківщини, засудили на 15 років, яку відбувала у Воркутинських таборах каторги. Батька, червоні сталінські сатрапи, закатували в Горьківській тюрмі (про що ми дізналися вже в часи Незалежності), молодший брат пішов в УПА і загинув за рідну землю. Старшому – довелося випити, подібну до моєї, чашу знущань, поневірянь і принижень у сибірських концтаборах в Магадані. Маму -виселили за Урал. Родинне гніздечко кляті вороги зруйнували. Подібна доля чекала і сім’ю татового брата, мого дядька Степана. Так не стало в Лисичниках заможної, працьовитої родини Вігілюків, лише вітри висвистували, на колись життєрадісних дворах, тільки їм зрозумілу мелодію реквієму.
Вже в часи Незалежної України на місці загибелі повстанців встановили великий пам’ятний, дубовий хрест, до якого щороку з молитво і шаною приходять мешканці села.

Видео Інсценізація "Спецоперація БОЧКА". Лондон, 15.10.2023 канала TESK info