Клавдія Карпівна Вовчок згадує Голодомор

Клавдії Карпівні Вовчок з Івано-Франківська у 32-му виповнилося всього 6 років. Її дитяча пам'ять закарбувала небагато, але й не так уже мало -- суворий час, а може голодне дитинство, завчасно робили дітей дорослими. Тривожні картини з тогочасного життя на рідній Хмельниччині вона й зараз бачить у снах і змальовує їх не без щему у серці. «Це була справжня велика трагедія. - розповідає жінка.
-- Одного дня прийшла до нас група людей, забрала худобу, зерно -- все що, було вдома. Вони мали довгі палиці із залізними штирями, з ними ходили скрізь по подвір'ю, штрикали землю, шукали продукти, які можна було б заховати. В одному глиняному горщику у нас було трішки пшона. Один із «пришельців» узяв його, заглянув усередину, і, мабуть, подумав, що брати нічого, кинув до землі та й розбив. Мама плакала й промовляла «Чим же я дітей нагодую ввечері». Слава Богу, що в тітки ще була корова і вона дала нам трохи молока. А батько, щоб врятувати сім'ю від Сибіру, бо ж нас вважали куркулями, утік на Донбас і там влаштувався на роботу, в шахту. Згодом через довірених людей передавав харчі, одяг і трохи грошенят. Так ми й вижили. А до того, як усі в селі, їли кропиву, лободу, листя липи. Я з бабусею ходила до лісу і ми збирали вітки, які падали з дерев, бо в селі навіть листя зривати не можна, микали стерню, варили і їли. Мама ходила в поле або під колгоспні кагати і там викопувала з землі гнилу картоплю, сушила, варила. А навесні, коли вже появлялись перші колоски, ми, діти, бігали в поле, зривали жменьку -- і ховались, щоб ніхто не бачив, та їли.
Дуже багато людей у селі вимерло. Їхали підводи, забирали трупів і без трун кидали в уже заготовлені ями. А було, йдеш до лісу, на дорозі -- труп. Ідеш далі -- ще один, біля дикої яблуні, куди взимку люди ходили збирати мерзлі плоди, - така ж картина. Часто їх і впізнати було неможливо. Таким було наше дитинство. Добре, що сьогодні це вже ніхто не замовчує. Минуле треба знати всім, щоб подібного ніколи не повторилося.
Голодомор 1932-1933 років не був випадковим явищем, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України вивезли. За ці 2 роки, а точніше, 17 місяців, тобто, приблизно 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору припав на весну 1933 року.
Тоді щохвилини вмирало 17 людей, щогодини -- 1000 і майже 25 тисяч -- щодня. За приблизними підрахунками голодомор забрав понад 14 мільйонів людей. Найбільш постраждали від голоду території теперішніх Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської, Київської та Житомирської областей.

Видео Клавдія Карпівна Вовчок згадує Голодомор канала Ruslan Kotsaba